М. Стівенсон
Як навчити дітей приймати і розуміти тих, хто здається несхожим, дивним, незвичайним?
Мартін, викладач образотворчого мистецтва в 5 класі американської школи, зіткнувся з дуже неоригінальною проблемою: його учні жорстоко висміювали всіх, хто чимось виділявся в класі - фігурою, розумом, одягом, кольором шкіри. Замість лекцій і моралей Мартін вирішив придумати особливий урок.
На початку уроку я написав на дошці слово "Єдиний". Учні зацікавилися цим єдиним словом. Я запитав, що воно означає? Що робить вас єдиними, неповторними? Поговоривши трошки на цю тему, я намалював на дошці силует людини і двома горизонтальними лініями розділив його на три частини: голову, тулуб і ноги.
Спочатку ми обговорили, які бувають голови - круглі і довгасті, кучеряві, довговолосі, лисі, з великими або маленькими очима, відстовбурченими або притиснутими вухами ... Всі ідеї дітей я записував у верхній частині дошки, навколо голови. Потім ми перейшли до тулуба. З'ясували, що існують різні типи статури, різна постава, одяг. І знову усі висловлені пропозиції я записував на дошці. Нарешті дійшла черга і до ніг. Міні-спідниці, кльоші, балетні пуанти та футбольні бутси - я брав будь-які ідеї.
Однак на малюванні не можна весь час розмовляти – треба малювати. Я роздав учням невеликі квадратні листочки і запропонував кожному з одного боку написати своє ім'я, а на іншій – намалювати голову. Не свою, не якої-небудь знайомої людини, а вигадану, єдину і неповторну. Я попросив подумати про характер, особливості створюваної голови, передати на папері душу героя, зобразити якомога більше деталей, подробиць. І не забути про шию.
Коли учні закінчили малювати голови, я роздав їм по другому квадратику, в два рази більше першого. На ньому, підписавши на звороті ім'я, діти намалювали тулуб вигаданого персонажа. Я знову просив думати про характер, не скупитися на деталі. А головне – намагатися зобразити щось дійсно неповторне, єдине в своєму роді. На третьому листку діти намалювали настільки ж унікальні ноги героя.
На наступний день учні з нетерпінням чекали продовження гри. Кожному я поклав на парту листочки з малюнками голови, тулуба і ніг, тільки не ті, що дитина сама намалювала на попередньому уроці. Діти з'єднали усі частини фігури, у кожного вийшов неповторний, незвичайний новий друг. І тут настав найважливіший момент уроку. Всі ми різні, незвичайні. Те, як ми виглядаємо зовні, не завжди пов'язано з тим, що твориться у нас в душі. У кожного є якісь невідомі оточуючим таланти, особливості ....
Коли всі вдосталь насміялися, надивилися на нових дружків, зібраних по частинах, я запропонував придумати імена незнайомцям, з'ясувати, який у них характер, талант, інтереси в житті.
Я попросив учнів написати на окремих листочках історії про нових друзів.
В кінці уроку всі, хто хотів, прочитали свої твори вголос, а потім ми разом створили на великому аркуші паперу портретну галерею: приклеїли фігурки, поруч їх історії, а ще коментарі глядачів. Ця газета отримала назву "Зовні ти не такий, як всередині" і довго ще висіла в класі.
По-моєму, учні стали менше сваритися. Чи то дорослішають, то чи паперові друзі навчили радіти різноманітності, а не соромитися її.
За матеріалами http://www.tolerance.ru/Uroki-isklyuch.php?PrPage=Master
|